Гніт українського й татарського народів зі сторони московії
Сьогодні, коли вже 5 рік йде повномасштабна війна росії та України, чимало самих же українців згадували про історичні злочини росіян – голодомор, великий терор, культурний геноцид, розстріли мирних мешканців у Бучі, Ізюмі та особливо жахливі жертви у Маріуполі. Це варто завжди пам’ятати та нагадувати, аби було чітке розуміння того, що можуть принести росіяни українцям. Та окрім українського народу, є й десятки інших народів, що відчули на собі весь русский мир у всіх його проявах. Одним з таких народів стали татари.
Татари не відчували тиску московитів аж до часів Івана Грозного, а конкретніше до 1552 року. До того часу в них була своя державність – Казанське ханство, що існувало на основі торгівлі від Волги та через географічне розташування на перетязі шляхів з Азії в Європу. Та в 1552 році Іван Грозний пішов кривавим походом на Казанське ханство, а згодом і на саму його столицю – місто Казань. Оскільки московитські війська не змогли взяти місто штурмом, Іван Грозний запропонував відкрити ворота московитським військам з обіцянкою того, що жителям міста нічого за це не буде. Казанці нажаль в це повірили, і як тільки ворота міста відчинились – московити почали масово спалювати, вбивати, грабувати, гвалтувати цивільне населення та нищити інфраструктуру. Нічого не нагадує? Таке ж в українців було і 2 жовтня 1709, коли війська Петра І через зрадника змогли прорватись у місто та влаштувати там різанину. Це прямо засвідчує, що московити – народ, який генетично та, виходячи звідси, й історично схильний до злочинів проти інших народів, які стають на заваді імперським московитським планам.
Також потрібно розібрати й саму окупаційну політику що в Україні, що в Татарстані. І тут ми знову бачимо схожість – пригноблення культури поневоленого народу, асиміляція росіянами та заміщення корінного населення ними. Безумовно були певні економічні здобутки, проте це аж ніяк не відбілює окупаційну політику московитів за часів Російської імперії, а особливо за часів СРСР, не кажучи вже й про сучасність. Це було викликано радше стратегічним розташуванням і України, і Татарстану, адже через них йшли транспортні магістралі, тут знаходилась промисловість імперії, стратегічні військові центри тут розташовувались, і все це відбилось на житті що татар, що українців.
На сьогодні Україна більше 4 років воює з рашистською росією, а Татарстан, нажаль, попри спроби у 1990х роках звільнитись з-під московитського рабства – досі поневолений. І сьогодні на окупованих українських територіях відбувається теж, що і в Татарстані за останні 30 років – асиміляція, депортація незгідних в далекі регіони РФ, вбивства найактивніших активістів, якщо вони не пляшуть під московитську дудку, а також економічне пограбування. В цьому і полягає трагедія обох народів – ми маємо чимало чого спільного між собою. Татари й українці (тоді русини), взаємодіяли між собою ще століттями тому: торгуючи, інколи воюючи, але маючи при цьому непогане ставлення один до одного. Так, були певні історичні преценденти, пов’язані з монгольським нашестям 1240х років, проте вони були вивчені, проаналізовані обома сторонами, та врешті-решт зрозумілими. Сьогодні в Україні мало що знають про уряд Татарстану у вигнанні, але вони – фактично єдина сила, що разом з численними татарськими активістами по всьому світу реально бореться за свій народ, як колись це робив уряд УНР в екзилі. Це не російська “опозиція”, яка лише словами на ютубі обмежується – це вже вищий рівень: протести, конференції, домовленості з іншими урядами(!), співпраця з організаціями, в тому числі й українськими – усе це робить їх тими, кого варто підтримати, адже в майбутньому і Україні, і Татарстану доведеться будувати відносини на рівні держав. Рано чи пізно імперія зла розвалиться, і якщо на те буде потреба – то розвалимо ми її разом, і українці, і татари.
Слава Україні!
Яшәсен Татарстан!
Автор: Матвій Бондар, Україна
